море від чаю

годину з соавтором проговорили ні про що. відчуття наче картоплю цілий день копала

мені сьогодні ткнули рильцем в очевидну причину того, чому я весь час не висипаюсь.
я не бачу сонця!!

( +1 )

давно нічого не писала про книжки. буду по-тихеньку нагяняти пропущене.

Достоевский - "Братья Карамазовы". Не зрозуміла я цю книжку. Зовсім. Може мені ще рано таке читати? :)


Terry Pratchett - "Guards! Guаrds!". В chto_chitat Прачетт майже кожен тиждень згадується і восхваляється. Ну і як же я могла його обійти стороною, якщо ще й товариш співав йому деферамби і навіть склав мені список найцікавіших книжок сера Террі. Скажем так - я далеко не фанат фентезі (ну, крім ГП і Заповідника Гоблінів). Можливо тому книжка мені просто не пішла. Вона цікава, так. Іронічна. Але не захоплююча. Далеко не та книжка, від якої тяжко відірватись.
В місті-державі Анк-Морпорк гільдія магів викрадає з бібліотеки книжку, з допомогою якої викликається дракон. Горе-маги за допомогою дракона сподіваються скинути з престолу короля і встановити контроль над Анк-Морпорком. А дракон - створіння з характером. В центрі сюжету - Нічна Сторожа міста, основне заняття якої - ходити по вулицям з дзвінком і горланити - "12 годин, все в порядку". А якщо не в порядку - значить ви не по тим вулицям ходите :). Але все змінюється з приходом Carrot. Мало того, що він виховувався гномами і все сприймає дуже буквально, так він ще й дуже ідейний.
Ну, все інше і в вікіпедії прочитати можна. Єдине, що хочу відмітити - дуже класна у Прачетта концепція бібліотеки.


Евгений Замятин - "Мы". Люблю я антиутопії. Можливо тому, що після них розумієш - не все у нас так погано, могло б бути гірше :)
Тоталітарна держава. Всі сфери життя під повним контролем. У людей немає імен і прізвищ - тільки буква (голосна - для жінок, приголосна - для чоловіків) і декілька циферок. Всі ведуть однакові життя - одночасно прокидаються, ідуть на роботу, повертаються з роботи, вкладаються спати. На особисте життя відводиться ціла година. Сексом займатись можна тільки по спеціальним талонам у спеціальні дні - спеціальне міністерство розробляє для кожного особистий секс-календар. Дітей народжувати можна тільки зі спеціального дозволу, і не всім щастить його отримати. Кожного року проходять вибори Благодійника - кандидат один і голосування відкрите, шляхом підіймання рук. Зелена стіна огороджує тоталітарний світ і світ дикий.
Головний герой роману - D-503, інженер "Інтегралу", космічного корабля. Уся розповідь - його щоденник. D-503 більшість свого вільного часу проводить з O-90 і R-13, і ці стосунки він називає трикутником. І тут з"являється I-330, бунтарка і повстанка. Все у кращих традиціях - D-503 у неї закохується, а вона його використовує для оволодіння Інтегралом.
Взагалі, багато в інтернетах написано на тему того, що Оруелл свій "1984" злизав у Замятіна. Прочитавши обидві книжки скажу - так і є. У "1984" усе так само - і щоденник, і падіння через жінку, і модель суспільства дуже схожа. Але у Оруелла більше трагічності, більше безвиході. Не варто читати "1984" перед "Мы" - інакше останній видасться блідим і сухим.

виставила кусу-сережки на конкурс - так, за компанію. за мене навіть хтось один проголосував. дрібниця, а приємно

забиваєм на диплом :)

( Read more... )

Иосиф Бродский
Одиночество (1959)


Когда теряет равновесие
твое сознание усталое,
когда ступеньки этой лестницы
уходят из под ног,
как палуба,
когда плюет на человечество
твое ночное одиночество, --

ты можешь
размышлять о вечности
и сомневаться в непорочности
идей, гипотез, восприятия
произведения искусства,
и -- кстати -- самого зачатия
Мадонной сына Иисуса.

Но лучше поклоняться данности
с глубокими ее могилами,
которые потом,
за давностью,
покажутся такими милыми.
Да.
Лучше поклоняться данности
с короткими ее дорогами,
которые потом
до странности
покажутся тебе
широкими,
покажутся большими,
пыльными,
усеянными компромиссами,
покажутся большими крыльями,
покажутся большими птицами.

Да. Лучше поклонятся данности
с убогими ее мерилами,
которые потом до крайности,
послужат для тебя перилами
(хотя и не особо чистыми),
удерживающими в равновесии
твои хромающие истины
на этой выщербленной лестнице.

Per Wahlхх "Mord pе 31 vеningen" ("Загибель 31го відділу")
+1 до утопій. +1 до детективних романів.
Видавництво-монополія, повний контроль над прессою. Повна цензура. З пресси викорінюється все, що може викликати негативні емоції, усе, що може змусити задуматись. Талановитих журналістів просто купують і не дають працювати.
Непоганий зразок тоталітарної держави. Дуже коротко, в загальних рисах, але дуже чітко. Високий рівень самогубств і пянства. Демографічна криза через ріст імпотенції.
Книжка не так чіпляє, як "1984", але прочитується на одному диханні. Чи може я просто давно не читала детективів :)

Arthur Charles Clarke-"Childhood’s End". Ще одна шикарна науково-фантастична книжка. Ще одна утопія.
Усе починається з приходу Суперправителів на Землю. Здавалось би, який банальний сюжет. Але не все так просто. Суперправителі - просто опікуни Землі, вони лише виконують накази когось зверху, але кого - не розкривають. Як і перші 50 років правління не розкривають і свого зовнішнього вигляду. Мета їхнього приходу також не зрозуміла - здається, вони і самі з нею не дуже знайомі. Здавалось би, чому б могли вторгтися на Землю інопланетяни, набагато розвинутіші за нас. Грабувати, вбивати, поработити? Але ж ні, перше що вони роблять - забороняють насильство над тваринами. Їсти - їжте, але задля забавки не вбивайте. Припиняють війни між народами. І створюють отаку собі утопію. Щасливі люди на щасливій планеті.
Але поруч з розвитком техніки починається занепад мистецтва. Митець повинен бути напівнолодним бунтарем, а дух бунтарства вже давно придушений. Тому митці, не згодні зі Суперправителями, збираються на окремому острові, відмовившись від усіх благ цивілізації.
Отак і приходить кінець дитинства.
Просто неймовірна книжка. Недарма Артур Кларк вважається одним з найкращих фантастів.

Frank Patrick Herbert-"Hellstrom’s Hive". Я трохи підсіла останнім часом на наукову фантастику. А коли наукова фантастика поєднується ще з описом чогось на зразок тоталітрної держави - взагалі пальчики оближеш. Уявіть собі підземну колонію людей (швидше гуманоїдів), що організована по принципу вулика. Ну, або мурашника. Є робочий клас - німі особини без статі, без права виходити на поверхню. Охоронці і мисливці. Самки, деякі з яких навчені людської мови і звичаїв, щоб виходити на поверхню і приносити в колонію нові гени. Свої геніальні вчені. Свої шпигуни - люди на поверхні. Здавалось би, усе під контролем. Але секретне Агенство з поверхні починає щось підозрювати.
Один з найкращих аспектів книжки - відсутність авторської оцінки подій.
Дуже-дуже раджу

Iain Banks - "The Wasp Factory". Книжка дивна і місцями огидна. Навіть не можу сказати, чи сподобалась вона мені. Розповідь хлопця, що живе не острові зі своїм батьком і отримує звістку, що його брат втік з психіатричної лікарні. Хлопця, що проводить кучу шаманських ритуалів і для забавки вбиває всяких тварючок. Хлопця, який у дитинстві навмисно вбив своїх двох братів і сестру. Хлопця, якого кастрував пес. Особливо дурно мені стало від розповіді, чому його брат з"їхав з глузду. Кінець, як на мене, несподіваний.
Не шкодую що прочитала, але ніколи, ніколи не перечитуватиму.

почну з українців.

Любко Дереш. "Тереза і Парабола". Ну що тут сказати. До цього у Дереша я читала "Поклоніння Ящірці" та "Культ", і ці речі мені подобались. Легко написані, чудовою українською, трохи буденності, трохи містики - усього в міру. А "Тереза і Парабола" вкрай розчарувала. Дія відбувається в сучасності, у Львові, у бум "плазми" - самопального наркотика, виготовленого з крапель для носу і ще якоїсь хімії. Люди закрапують плазму в очі і бачать усілякі глюки. Повість у стилі Кастанеди. Читати не радила б.

Юрій Андрухович. "12 Обручів". Це було перше знайомство з Андруховичем. Не скажу що дуже вдале. Що невдале також сказати не можу. Знову ж таки, приємно читати гарну українську мову. Дія відбувається в Україні 90х - розруха в економіці, розруха в моралі. Іноземець Карл-Йозеф Цумбруннен (австріяка) - закоханий в Україну, доволі часто приїзжає. До того ж закоханий в українку - його перекладачку. Отже, раз - маємо Україну очами іноземця. Два - маємо любовний трикутник (українка одружена). А ще й три - через усю книжку проходить розповідь і уривки творчості українського письменника Антонича. Книжка читається на одному диханні. Враження швидше приємне, ніж навпаки.

Юрій Андрухович. "Центрально-Східна Ревізія". Хороша книжка. Але чомусь зовсім не можу згадати сюжет, читалась похапцем. Просто зосталось приємне враження. Мабуть треба буде перечитати.

Анатолий Кузнецов. "Бабий Яр". Назва говорить сама за себе. Мемуари киянина, що пережив фашиську окупацію Києва. Книжку варто прочитати, такі сторінки історії знати потрібно. Єдине - нервувала мова. Написано легко, але такою собі українською російською.

дуже багато читаю останнім часом. потрібно буде понаписувати маленькі рецензії, а то скоро загублюсь в прочитаному. мабуть цим і займусь на вихідних

( і ось так виглядає моя кімната в Іспанії )

вікно моєї кімнати виходить на кухню. стоячи на ліжку можу відкрити холодильник. а щось поцупити - вже не дотягуюсь :). шкода :)

всі троє, ага